У каміні потріскували дрова, а в житті тріщав по всіх швах мій шлюб. Я дивилась на тліючі головешки і ніяк не могла збагнути: чому, коли і як почалася криза в стосунках. Відмотуючи прожиті разом роки, згадувала всі пройдені труднощі і негаразди. Та вони лише зміцнювали наші стосунки. Чому ж у час, коли все добре... Та ні! Коли все ідеально, у мене така страшенна пустка всередині — немов я не я і живу не своїм життям. Коли остання іскра зникла в темряві, я наважилась на розмову. Зайшовши на кухню, вже не намагалась коректно змалювати свій внутрішній стан, а просто сказала: — Я хочу, щоб ми розлучились...
Це в мені була в душі порожнеча, а не в Дімі. Це я загнала себе в рамки ідеальної дружини: нехтувала своїми інтересами заради чоловіка, заради сім’ї, заради якихось видуманих ідеалів. І так загралась в ідеальну жінку, що перестала сама розуміти, а чого хочу я... І яка насправді я.