Зустрічайте нову книгу ІРИНИ ОЦАБРИК

ВІД АВТОРКИ БЕСТСЕЛЕРУ

"Гламур. швабра, пиріжки"

Від Ірини Оцабрик

Купуйте обидві книги зі знижкою!

ПРО АВТОРКУ

Ірина Оцабрик

Привіт! Поки що я не написала крутий роман, не маю ніяких письменницьких нагород і ніхто мене не кличе у Спілку письменників. Однак я написала маленькі автобіографічні історії, які полюбилися читачам у соцмережах. Ці історії Ти можеш, якщо захочеш, прочитати у двох збірках «Гламур, швабра, пиріжки» (2021) та «Шах і мат» (2025)

Єдине чим можу похвалитися – від початку повномасштабної війни свою першу книжку я продаю за донат для ЗСУ і вже віддала на нашу перемогу 270 000 гривень. Друга книжка теж має благодійну місію.

Поки Ти думаєш, купувати мою писанину чи ні, я розкажу трохи про себе. Хоча, як не крути, найкраще про мене розказують мої книжки, у них є й гумор, і самоіронія, й те, після чого мені пишуть: «Фух, поплакала, ти мені тепер як рідна. Іди обійму»

У книжках, зокрема, є історії, як у 15 років (а мені наразі 43) я «познайомилася»
зі своїм майбутнім чоловіком. Ми взагалі-то виросли в одному селі на одній вулиці. Але Діму я не приміряла на роль чоловіка, допоки не потрапила в автокатастрофу улітку 1999 року.

У 2000 році вступила до Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського на факультет української філології. І цього ж року починається моє дуже скромне за фінансовими мірками, але багате за внутрішнім наповненням сімейне життя. Діма на той момент був студентом другого курсу Аграрної академії. Офіційно ми стали подружжям у 2001 році.

Під час років навчання я шкрябала невеликі прозові есе. Але їх показувала лише подрузі Тетяні. Вона випросила у мене дозвіл занести мої писульки на конкурс. Так я отримала свою перемогу у конкурсі молодих літераторів Миколаївської області «Золота арфа —2003» у жанрі прози (бачите, збрехала на початку, таки одна маленька нагорода є)

Але я не була готовою до такого повороту долі. Ця звістка мене настільки приголомшила, що я не писала абсолютно нічого до 2017 року. Тому усі мої мої історії та казки народились не так давно.

У 2005 році я закінчила магістратуру у виші, а чоловікові запропонували нову посаду в Кропивницькому (тоді Кіровоград). З того часу і до нині ми проживаємо у цьому прекрасному місті.

З жовтня 2005 і до початку 2008 року я працювала у Кіровоградському педагогічному університеті ім. В.В Винниченка на кафедрі української літератури.

У 2008 році у нас народився син Макс — і окрилений чоловік відкрив власну справу — аграрну компанію. Протягом наступних 8 років були злети і падіння, були випробовування як на професійній ниві, так і в сімейному житті. Цю компанію чоловік втратив. Про це я описала в «Казці про двох братів».

Але треба було жити далі.

У 2016 році разом з друзями-кумами Тетяною та Сергієм Ярковими ми склали концепцію сімейного розважального центру Crazy Land і відкрили цей заклад у Кропивницькому. Ми вклали у цей проект усе, що в нас було. У разі невдачі, ми б втратили будинок, який купили два роки тому. Бо саме під нього взяли кредит у банку.

Але проект був успішним. Наразі Crazy Land працює в Кропивницькому, Дніпрі, Полтаві. До початку повномасштабного вторгнення був ще й в Сумах.

У 2017 році чоловік заснував нову аграрну компанію «Grace Agro» з продажу насіння, добрив та засобів захисту рослин, яка працює до сьогодні і має філії майже у кожній області України.

Ще одним нашим спільним проєктом з Ярковими є ресторан грузинської кухні ChaCha, який ми відкрили на початку 2020 року у Кропивницькому, а потім наступні заклади відкрили на кошти інвесторів у Черкасах, Вінниці і недавно у Києві.

Мій особистий другий подвиг я зробила не так давно – у травні 2022 року на третьому місяці повномасшабної війни я народила сина — Марка.

Письменницею я не мріяла стати. Так вийшло само собою, бо не боюся «а що скажуть люди», тому розповідаю свої життєві перипетії як вмію. А ще маю хобі: відверті танці хілз та вирощування квітів. Прикинь, у мене є навіть тепличка. Як я до цього докотилася, теж можеш, якщо хочеш, прочитати у моїх книжках.

ПРО КНИГИ

Перед вами книжка жінки, яка знається на шахах. Утім книжка «Шах і мат» не про шахи з їх дебютами й гамбітами. 
Вона про життя – складну й непередбачувану шахову партію, де кожен хід може стати вирішальним. У житті так само варто берегтися пішаків, мати сильних коней, захищати королеву. Часом здається, що все йде за заздалегідь продуманим сценарієм, але одна несподівана комбінація – і ти вже в цугцвангу, де будь-який хід лише погіршує ситуацію.

«Шах і мат» – це історії про кохання і зраду, ніжність і біль, поразки та несподівані перемоги.сКожна історія – це маленькі життя, де складаються екзамени на вірність, народжуються діти, роблять боляче найближчі люди, ростуть квіти й живе надія.

Кожна історія Ірини Оцабрик – ніби окрема шахова комбінація, де так важко й водночас захопливо балансувати між білим і чорним викликом шахівниці. Хто ж переможе в цій шаховій баталії?

Переможців не буде. Бо в художньому світі Ірини Оцабрик завжди перемагає любов. Любов починає і виграє.

Оповідки та казки Ірини Оцабрик — це не чергові нудотні історії гламурної дівчини. Той, хто має честьбути знайомим із авторкою, легко погодиться з цим твердженням.

Проникливі, безпосередні, настроєві й багато в чому повчальні — вони змусять вас плакати і сміятися одночасно. Редактор зробив усе, аби зберегти неповторний шарм викладу, завдяки якому літературні замальовки письменниці в соціальних мережах так полюбилися читачам. Враження від книжки важко передати словами — її треба просто читати.

Для поціновувачів легкого гумору, зворушливої щирості та невичерпної життєлюбності.

ВІДГУКИ

«Для чого слід читати Оцабрик?» – думав я. Зокрема, щоб отримати від досвідченого провізора «Рецепт розбитого серця». Дізнатися «коли зима відлітає у вирій з валізами морозу». Щоб просвітлитися в «Казці про світло». Живопис який мені так до душі.

Олександр Жовна

письменник

Видання другої книжки Ірини Оцабрик – це не просто черговий елемент творчості, це ключовий етап, це ШАХ і МАТ у становленні письменниці, підтвердження її непересічного таланту, наполегливості, готовності до довгої та плідної літературної подорожі.

Світлана Ковтюх

викладачка

Нарешті пишу не про свої книги))) На днях дочитала збірку Ірина Оцабрик і можу порівняти її з запашним чаєм, який п’єш із насолодою щодня в певний час – такий приємний ритуал-релаксація. Отак і Ірини історії потрібно не ковтати похапцем, а смакувати кожен ковток, чи то пак історію 🥰 До речі, дуже вдячна Ірині за щирі і відверті дописи у фб, зокрема про пережите в юності ДТП. Завдяки цій історії мені було легше пережити власну операцію, коли мені ампутували палець. Тож розповідати про власний досвід (звісно, якщо ви до цього готові) дуже важливо.

Вікторія Шкабой

письменниця

Мені дуууже, дууууже зайшла книга. Прочитала на одному подиху. Легка терапевтична книга, яка повинна бути у кожної дівчинки, навіть, починаючи з такого віку, як моя донечка (3 рочки). Я буду рекомендувати її жінкам, які ходять до мене на консультацію 🙌 Тому що написано — доступною мовою психології!!! Я так і хотіла десь пару днів назад, на день вчителя, мені її дарує сестра, до мурашок і сліз 🥺 Читала з легкою посмішкою на обличчі. Вона надихає, вона жива, вона справжня….. Щиро дякую вам 🙌❤️

Сусанна Дергачова

Психологиня

Книга «Шах і мат» не про шахи. Вона про нас. Про наші недосконалості й водночас про те найкраще, що в нас є. Утім кожна історія авторки – складна шахова комбінація, де все балансує між білим і чорним викликом шахівниці. Хто ж переможе? Переможців не буде. Бо в художньому світі Ірини Оцабрик завжди перемагає любов.

Наталь Фенько

тренерка з креативного письма
Ольга Зима Журналістка

Дякую за Ваші історії❤️ Спочатку смакуєш кожне слово, образи. Потім накриває хвиля емоцій і хвилювань. А згодом я кожну таку історію Вашу обговорюю з чоловіком, бо Ваш досвід дуже цінний, і хочеться вчитися на таких прекрасних прикладах❤️ У вас обох є найважливіше – вогник в очах. То ж нехай він ніколи не гасне❤️

Ольга Зима

Журналістка
Вікторія Фенько

Дуже дякую, але Ви мене надихаєте на подальше життя після 60-ти! Я почуваю себе щасливою, коли читаю Ваші оповідання! Я почуваю радість й весну в душі!!! Ви – психотерапевт НАЙВИЩОЇ кваліфікації!!!! І це не просто похвала, це ПРАВДОНЬКА від пацієнта!!!!!

Вікторія Фенько

Насенник Дар’я

Я ще раз хочу висловити вдячність за книжку, вже прочитала — дуууже важко було відірватися. Мене мало які книжки викликають такі емоції, які я проживала з вашими історіями, але “Гламур, швабра, пиріжки” вразили на всі 100%. Я й посміялася від щастя, й плакала, бо деякі історії відгукнулися з моїм та відкрили щось особисте в серці. Вчора ввечері сиділа з бабусею, запитувала, чи не хоче вона прочитати цю книжку. На що у відповідь почула, що зір вже не той. Тоді я читала, і ми разом замислювалися над кожною частинкою. Буду чекати на наступну книжку, а Вам хочу порадити ніколи не зупинятися ❤️

Насенник Дар’я

Designer
Світлана Ніколаєнко

Ви – умничка, дуже цікаво Вас читати, а ще важливіше – Ваші роздуми та висновки, які задають напрямок моїм власним роздумам. Я стала сміливіша в своїх бажаннях. Дякую! Не зупиняйтесь! Пишіть! Будь ласка! 😊😊😊

Світлана Ніколаєнко

Тетяна Шурова

Дякую за ваші повчальні історії про любов до себе, сім’ї, стосунки між батьками та дітьми, студентські роки, токсичних людей, дружбу… І звісно ж ЛЮБОВ!!! У збірці утверджується любов до ЖИТТЯ в усіх його проявах!!! Дякую, що надихаєте!!!

Тетяна Шурова

Психологиня

Чекатиму з нетерпінням посилку! Першу Вашу книгу вже читала (свого часу брала в бібліотеці), але вирішила, що хочу мати обидві в домашній бібліотеці, тому замовила і її також. ❤️ Ще додам, що на Вашу книгу була ціла черга читачів! ❤️🥰

Тетяна Рагозіна

Онопенко Людмила

Пані Ірино, Ви дуже мудра і однозначно талановита. У ваших нарисах (це не казки!!!) звучать і поради, і психологічний аналіз, і алгоритми виходу здавалося б з безвихідних ситуацій…….

Онопенко Людмила

Гламур, швабра, пиріжки

У каміні потріскували дрова, а в житті тріщав по всіх швах мій шлюб. Я дивилась на тліючі головешки і ніяк не могла збагнути: чому, коли і як почалася криза в стосунках. Відмотуючи прожиті разом роки, згадувала всі пройдені труднощі і негаразди. Та вони лише зміцнювали наші стосунки. Чому ж у час, коли все добре... Та ні! Коли все ідеально, у мене така страшенна пустка всередині — немов я не я і живу не своїм життям. Коли остання іскра зникла в темряві, я наважилась на розмову. Зайшовши на кухню, вже не намагалась коректно змалювати свій внутрішній стан, а просто сказала: — Я хочу, щоб ми розлучились...

Це в мені була в душі порожнеча, а не в Дімі. Це я загнала себе в рамки ідеальної дружини: нехтувала своїми інтересами заради чоловіка, заради сім’ї, заради якихось видуманих ідеалів. І так загралась в ідеальну жінку, що перестала сама розуміти, а чого хочу я... І яка насправді я.

Гламур, швабра, пиріжки